— Римма зранку ходить до школи?
— Еге.
— А Шейх був з портфелем чи з сумкою?
— Без нічого. — Ольга Кирилівна потупилась і зніяковіло запитала: — Це завжди прокуратура і міліція займається нещасними випадками? Я чомусь…
— Завжди, — відповів Бухов.
— І навіщо? Адже людина сама винна — не вбереглася чи з дурного розуму… А вам стільки роботи, — поспівчувала і пожаліла їх балакуча й приязна господиня.
— Іноді криються, Ольго Кирилівно, за нещасними випадками злочини. Тому й перевіряємо, — сказав Тополюк.
Жінка підсвідомо відчула, що вони до чогось дошукувались. Втім, сусідка Римми Полякової повідомила цікаві факти: загиблий мав прізвисько Шейх, і його, безперечно, знала десятикласниця. Також виявилося: мешканці будинку № 19 справді бачили кривого. Чому перед смертю небіжчик сказав «кривий»? В останню мить свого життя людина згадує або дрібницю, або щось важливе. Євген недарма поцікавився, коли Римма ходить на заняття. Припускав: вона і Шейх з однієї школи. Одначе звідки у школяра рідкісна золота монета? Чи справді трапився нещасний випадок?
3На лавці біля першого під’їзду жінок уже не було — стояли коло четвертого зі своїми знайомими, напевне, обговорювали їхній приїзд. Слідчий і оперуповноважений сіли у «Москвич». На сонці машина нагрілася: у ній мов у парилці. У відчинене віконце влетіла оса і дзижчала, б’ючись у вітрове скло. Бухов заклопотано глянув на Тополюка, потім на вікно під’їзду.
— В цій історії, Євгене, викликає підозру «кривий», синяк і чорна смуга на сорочці Шейха. Наче хтось вдарив його перед падінням. Може, чинив комусь опір? — сказав Денис.
— Може. А золота монета?
— Теж загадка.
— І мені здається, «кривий» не марення Шейха, — капітан намагався вхопити осу за крильця й випустити її у віконце. — А де золото, там завжди чекай злочину.
— Звісно, — слідчий увімкнув запалювання і пожартував: — Обережно з осою, бо вжалить у ніс, і Надя не впізнає.
Бухов натякнув на Євгенові зустрічі з Надією Коляденко. Вона землячка — теж із Крайгорода, і Тополюк колись вчився з нею в одній школі. Позаторік дівчина після закінчення м’ясо-молочного технікуму залишилася в обласному центрі й зараз працювала на молокозаводі майстром. Євген дістав хустинку й легенько взяв осу, випустив на волю.
— Куди тепер, Денисе? — він знав куди, але запитав, приховуючи зніяковіння від натяку.
— У школу № 37.
Комментарии к книге «Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані», Віктор Тимчук
Всего 0 комментариев