«Дивно», — подумав Брофі. Він ніколи не бачив гелікоптерів так далеко на півночі. Машина приземлилася за п’ятдесят ярдів від нього, здійнявши лопатями буревій з гранул злежалого снігу. Собаки насторожено заскімлили.
Двері вертольота ковзнули вбік, і на землю зійшли двоє чоловіків з гвинтівками та в білих полярних комбінезонах. Вони поспіхом рушили до геолога.
— Ви доктор Брофі? — спитав один із них.
— Звідки ви знаєте, як мене звуть? Хто ви? — спантеличено спитав геолог.
— Віддайте вашу рацію, будь ласка.
— Не зрозумів?
— Вам сказано — віддайте.
Ошелешений Брофі витяг рацію з-під куртки.
— Нам треба передати екстрене повідомлення. Зменште вашу радіочастоту до ста кілогерців.
«До ста кілогерців? — розгублено подумав Брофі. — Але ж на такій низькій частоті взагалі не можна щось прийняти. Може, трапився нещасний випадок?»
Другий чоловік націлив гвинтівку на голову геолога.
— Нам нема коли пояснювати. Робіть, що вам сказали.
Брофі тремтячими пальцями налаштував потрібну частоту передачі.
Перший незнайомець подав йому картку з кількома надрукованими на ній рядками.
— А тепер — передайте ось це повідомлення. Не зволікайте.
Геолог поглянув на картку.
— Не розумію. Ця інформація хибна. Я не...
Другий незнайомець міцно притиснув дуло гвинтівки до скроні науковця. І Брофі тремтячим голосом передав химерне повідомлення.
— Чудово, — прокоментував перший незнайомець. — А тепер залазьте разом із вашими собаками до вертушки.
Під дулом гвинтівки Брофі загнав своїх лайок та сани по відкидному трапу до вантажного відсіку гелікоптера. Щойно вони вмостилися, машина злетіла і взяла курс на захід.
— Хто ви, в біса, такі? — сердито спитав Брофі, рясно потіючи під своєю курткою. — І що означає це послання?!
Чоловіки промовчали.
Вертоліт набрав висоту, й у відчинені двері увірвався вітер. Чотири лайки, і досі запряжені в сани, перелякано заскавуліли.
— Ви хоч двері зачиніть! Ви що — не бачите, що собакам страшно?! — розлючено вигукнув Брофі.
Чоловіки нічого не відповіли.
Комментарии к книге «Точка Обману», Дэн Браун
Всего 0 комментариев