— М-м-м-м, — збуджено простогнала вона. — То на краще — приходь побавитися. Ще й виспатися встигнемо перед тим, як вирушити на північ.
Девід пригнічено зітхнув:
— Саме з цього приводу я й телефоную. Маю на увазі нашу подорож. Її доведеться відкласти.
У Сюзанни сон як рукою зняло.
— Що?!
— Пробач. Маю терміново їхати з міста. До завтра повернуся. А потім рано вранці відразу ж і вирушимо. І матимемо в розпорядженні аж два дні.
— Але ж я вже все замовила, — ображено залопотіла вона, — ну, оту нашу традиційну кімнату в готелі «Кам’яна садиба».
— Знаю, але ж...
— Сьогоднішній вечір — особливий, бо минає півроку. Ти ж не забув, що ми заручені?
— Сюзанно, — важко зітхнув Девід. — Їй-богу, не можу, мене вже чекає авто. Я зателефоную тобі з літака і все поясню.
— З літака? — перепитала вона. — А що трапилося? Чому університет...
— Справа не в університеті. Я зателефоную й поясню пізніше. А тепер маю йти — мене вже гукають. Буду на зв’язку. Обіцяю.
— Девіде, стривай! — скрикнула жінка. — Що за...
Та Девід вже вимкнув зв’язок.
Так і не скліпивши очей, Сюзанна Флетчер пролежала в ліжку кілька годин — чекала на дзвінок. Але телефон так і не озвався.
Пізніше того ж дня Сюзанна задумливо сиділа у ванні. Занурившись в пінисту воду, вона намагалася викинути з голови готель «Кам’яна садиба» й «Туманні гори». «Та де ж це він? — подумала вона. — Чому не зателефонував?»
Вода довкола неї поступово перетворилася з гарячої на теплу, а потім стала зовсім холодною. Сюзанна хотіла було вийти з ванни, коли озвався бездротовий телефон. Вона рвучко підвелася, розплескавши воду по підлозі, і схопила слухавку, яку залишила на раковині.
— Девіде, ти?
— Ні, це Стретмор, — відповів голос.
Сюзанна похнюпилася.
— А, зрозуміло. — Вона не змогла приховати свого розчарування. — Доброго дня, командире.
— Сподівалися на когось молодшого? — хихикнув голос.
— Ні, сер, — знітилася Сюзанна. — Річ не в тім, що...
— Річ саме в тім. — Він розсміявся. — Девід Бекер — добрий чолов’яга. Тримайтеся за нього.
— Дякую, сер.
У голосі шефа бриніли суворі нотки.
— Сюзанно, я телефоную вам тому, що ви мені потрібні тут. Негайно.
Жінка спробувала зосередитися.
— Але ж сьогодні субота, сер. Зазвичай ми в суботу...
— Знаю, — спокійно перервав її він. — Але виникла критична ситуація.
Комментарии к книге «Цифрова Фортеця», Дэн Браун
Всего 0 комментариев