— Запам’ятай, Казику, в спеку не пий ні пива, ні лимонаду, бо це тільки посилює спрагу. Треба пити або чорну каву, або гіркий, міцний чай.
Він замовк, побачивши, що я сиджу за столом і запиваю лимонадом ковбасу з гірчицею.
— О, до речі, — показав він на мене пальцем, — ось вам недосвідчений турист. Йому дедалі дужче хотітиметься пити.
Я безпорадно розвів руками.
— На жаль, шановний добродію, у цій закусочній немає ані чорної кави, ані гарячого чаю.
Око в гладкого чоловіка переможно блиснуло.
— Ви чуєте? — загукав він до своєї групки: — Ось вам турист, без туристського досвіду. Бо з чого пізнаєш справжнього туриста? Йому притаманна завбачливість. Справжній турист возить із собою в одному термосі чорну каву, а в другому — гарячий чай. Люба Мишко, — звернувся він до дружини, — чи не почастуєш нас чаєм?
Я згідливо кивнув і доброзичливо всміхнувся «досвідченому туристові». Звичайно такі люди дуже набридають, але для природи вони зовсім нешкідливі. Ще не бувало, щоб такий педантичний і акуратний турист не закопав після себе бляшанку з-під консервів чи не загасив вогнища.
Пан Анатоль — так називали його дружина й приятелі, — посадив свій гурточок до сусіднього столу і став пригощати напоєм із свого термоса. А що я прихильно сприйняв його слова, то й перед! мною він поставив пластмасову чашечку з чаєм.
— Це, мабуть, ваша машина стоїть біля закусочної? — ввічливо спитав він і, не чекаючи на відповідь, додав: — Ви, певно, самі зробили її, еге ж? Відразу видно, що в неї мотор від мотоцикла. Швидкість її, мабуть, дуже невелика, та все ж це четверо коліс, і на рибку з’їздити можна.
Я не заперечував. Нехай собі думає, що він знавець моторів. Це був класичний всезнайко. Я смертельно образив би його, якби став заперечувати.
Від дальшої розмови з Анатолем мене врятувала сімнадцятирічна дівчина, яка під’їхала до закусочної на велосипеді. Це була гарна, зграбна блондинка з товстою косою, що спадала на спину. До багажника її велосипеда була прив’язана пошарпана валізка. Скидалося на те, що дівчина вперше в житті вирушила на відпочинок сама.
Її появу привітало ревіння підлітків, що пили пиво.
— О, нова лялечка! — загули вони. — Дівчинко, йди до нас, приcтань до веселої компанії. З нами не пропадеш, лялечко! Іди до нас, Чорний Франек запрошує тебе.
Губи в дівчини зневажливо скривилися, обличчя спохмурніло. Вона знизала плечима й попрямувала до мого столу, де тільки й були вільні місця.
Комментарии к книге «Нові пригоди самоходика», Збигнев Ненацкий
Всего 0 комментариев