Червневе сонце пекло немилосердно. В траві невтомно сюрчав коник. Річка, вузька і глибока, прикрита купами, що нависли з берега, звивалася між полями, тулилася до підніжжя пагорбів, сторожко обминала села і ховалася в лісах, спокійна, темна, холодна…З села, що притулилося під горою, вітер доносив далекі звуки сільської вулиці. Але саме село на цій відстані здавалося безладним нагромадженням залізних дахів, і дерев'яних та солом'яних покрівель, які потопали в зелені садів. І тільки коло річки, біля в'їзду на пором, чорніла густа мережка стежок.
Славик продовжував вдивлятися в дорогу. Поїзд із Москви вже, мабуть, прибув. Отже, зараз Коля Севастьянов і Мишко Поляков будуть тут… Славик зітхав'.
Генка посміхнувся.
— Зітхаєш? Типове інтелігентське охкання-зітхання!.. Ех, Славко! Славко! Скільки разів я тобі говорив…
Славик встав, приставив долоню козирком до лоба:
— Ідуть!
Генка перестав бовтати ногами в воді і виліз на берег.
— Де? Гм!.. Справді, йдуть. Попереду — Мишко. За ним… Ні, не Коля… Хлопчак якийсь… Коровін! Слово честі, Коровін, колишній безпритульний! І мішки на собі таскають…
— Книжки, мабуть…
Хлопчики вдивлялись у маленькі постаті, що рухалися вузькою польовою стежкою. І, хоча були вони ще далеко, Генка зашепотів:
— Тільки май на увазі, Славко, я сам поясню. Ти в розмову не встрявай, а то все зіпсуєш. А я, будь певен, я зумію… Тим паче — Коля не приїхав. А Мишко що? Подумаєш! Помічник вожатого…
Але як не бадьорився Генка, почував він себе не дуже добре. Мала відбутися неприємна розмова.
Розділ другий Неприємна розмоваМишко і Коровін кинули на землю мішки.
— Чого ви тут? — запитай Мишко.
На ньому була синя кепка і шкіряна тужурка, яку він не скидав навіть влітку — адже в ній він мав вигляд справжнього комсомольського активіста.
— Так просто. — Генка обмацав мішки. — Книжки?
— Книжки.
— А де Коля?
— Коля більше не приїде, його мобілізували на флот…
— Он воно що, — протягом сказав Генка. — А кого ж пришлють замість нього?
Мишко зволікав з відповіддю. Він зняв кепку і пригладив своє чорне волосся, яке завдяки частому змочуванню перетворив із кучерявого на рівне.
— Кого ж пришлють? — перепитав Генка.
Комментарии к книге «Бронзовий птах», Анатолий Наумович Рыбаков
Всего 0 комментариев