«Короборо»

Весь час вони були разом. Гарик виявився свійським хлопцем: звільнив Майку від її обов’язків. На невизначений час, сказав.

Потім уже Геннадій завважив, що треба поговорити про своє повернення в ескадрилью. Він пішов до Гарика.

— Тобі набридло з Майкою? — спитав майже грубо Гарик.

— Не заводься. Мені набридло нічого не робити.

— Що ти хочеш?

— Хочу додому. Скоро має бути корабель?

— Чого не знаю, того не знаю.

Геннадій свиснув.

— Ти начальник чи двірник?

— Начальник, але я знаю, що скоро корабля не

— Так-так, ти маєш рацію, станція згортається…

— Я тобі нічого не казав.

— Хіба? Справді, нічого. Але станція згортається. Як непродуктивна…

— Коли ж вас забиратимуть?

— Сказали: чекайте. Знаєш цих бюрократів: станція маленька, можна і в останню чергу…

— Що ж мені робити?

— Сам бачиш, — тут нічого робити. Нічого не демонтуватимемо. Вся апаратура застаріла… Так гуляй собі…

Добре, що хтось колись додумався дати Майці направлення на «Андалузію». Інакше можна було б здуріти від неробства. Він звик до самотності в польотах. Тут витримки вистачило на півтора року.

— Де ж ваш корабель, де «Спартак»?

— «Спартак» вийшов з ладу… Йому вже ніколи не літати…

— Радіограму…

— Послали… Отримали відповідь: ждіть…

Така розмова між Геннадієм і Гариком відбувалася не раз. Один зрозумів, що всі вони тут уже безсилі Щось вдіяти, а другий, щоб не виникло почуття безпідставної вини, намагався не потрапляти невдасі на очі. Геннадій махнув рукою: колись прилетять, і не варто нервувати. Грав з хлопцями в шахи. Всі партії без винятку завершувалися внічию. Перейшли на шашки, але тепер уже Геннадій програвав усім без винятку, навіть Майці. Знову перекинувся на шахи, вибравши партнерами роботів «Андалузії». Він відігрався на них, бо роботи з «Андалузії» грали препогано. Він хотів попереставляти їм деякі реле, але Гарик не дозволив. Геннадій думав: на що змарновано три роки? Звичайно, Майка… Але з Майкою ці три роки можна було провести десь-інде цікавіше.