Жив вiн на островi Гельголандi, нагорi, у своєї дочки, а моєї бабусi. Я називав її горiшньою бабусею, бо дiм її стояв високо, на скелях Гельголанду.
Другу свою бабусю, що жила внизу, на березi бiля пiднiжжя скель, я називав долiшньою бабусею, але про неї мова буде згодом. Зараз я розповiдатиму про горiшню бабусю, що в неї жив прадiдусь. Вони мали свiй будинок на Трафальгарськiй вулицi, нагорi. Але прадiдусь майже щодня з ранку до вечора порався в рибальськiй коморi, що стояла навпроти будинку по другий бiк вулицi. Я навiдував його там, коли тiльки мiг. Ми майстрували вдвох, але не дзиги, а вiршi..
Якось мої сестрички Аннекен i Йоганнекен захворiли на кiр. Звiсно, це прикра хвороба, але температура в них швидко спала, нiчого не болiло, i вони були навiть радi, що хворiють. До школи ходити не треба, можна цiлий день гратись у ляльки, а до того ж iще й сусiди та родичi приносять усякi ласощi.
Та найбiльшу вигоду з того кору мав я. Адже це заразна хвороба, тож мене вирядили геть iз дому. Послали на Трафальгарську вулицю до горiшньої бабусi та прадiдуся.
-- Здоров, Хлопчак! -- гукнув прадiдусь, коли я прийшов з усiм своїм манаттям. -- Що, хочеш помiняти судно?
-- Так, капiтане! -- вiдповiв я й пiднiс лiву руку до плетеної шапочки. Хлопчак, або Хлопчачок, -- це так мене прозивають.
-- Салютують правою рукою, -- сказав прадiдусь. -- Крiм того, я не капiтан. Капiтан стоїть онде на дверях! -- i показав на горiшню бабусю, але та тiльки невдоволено похитала головою й буркнула: "Казна-що".
Моя горiшня бабуся, що жила нагорi, на скелях острова, була дуже поважна жiнка. А вiдколи її чоловiк, мiй дiд, купив справжнього катера з мотором i почав плавати на ньому з острова до материка й назад, вона стала ще поважнiша.
-- Той катер скоро нас iз торбами пустить, -- сказала вона, коли ми якось по обiдi сидiли в кухнi. -- Досi, поки мали тiльки шлюпку, щороку вистачало мотка мотузки, кiлькох дощок, двох вiдер фарби та латки-другої на вiтрило. А тепер стiльки всього треба, господи, щомiсяця витрачаємо цiлий капiтал!
-- Зате ж i заробляємо вп'ятеро бiльше, -- засмiявся прадiдусь.
-- Заробляємо? -- закричала горiшня бабуся. -- Ти це називаєш заробляти? Та я кожну марку, що вiн приносить, мушу зразу потратити на харчi! Цiкаво менi знати, хто їх поїдає на катерi, отi гори провiзiї! Ними б можна прогодувати сiмдесятьох сiмох голодних домовикiв!
Комментарии к книге «Мiй прадiдусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке)», Джеймс Крюс
Всего 0 комментариев